Математичні казки

Казка про маленьке рівняння
У дрімучому лісі жило собі Маленьке Рівняння, яке завжди носило табличку, на якій було написано: «Розв’яжи!». Хоч рівняння було і невелике,але його ніхто не міг розв’язати. Воно пишалося своєю чарівною силою: тох,хто його зможе розв’язати, буде розв’язувати усі рівняння.
Одного сонячного дня,блукаючи лісом, Маленьке Рівняння вийшло на дорогу, що вела в село. Воно дуже зрадило і побігло по ній. В селі була школа,куди і потрапило Маленьке Рівняння. Дочекавшись уроку,воно заховалося у підручнику з математики і чекало своєї черги. Коли учні дійшли до нього,то довго не могли розв’язати. Маленькому Рівнянню дуже хотілося застосувати свою чарівну силу. І ось нарешті школярі здогадалися,як знайти його розв’язок. Не підозрюючи ні про що, вони розв’язували одне рівняння за іншим, відчуваючи від цього задоволення і впевненість. Усі рівняння для них були простими і зрозумілими.
Як посперечалися король Плюс і король Мінус
Посперечалися якось король Плюс і король Мінус,чиє військо сильніше. У короля Плюс,звичайно, підтримка була більшою, тому його всі знали: як тільки збільшуватися,збільшується його сила. А король мінус не розгубився,він попередив короля Плюса,що воювати єм між собою не можна, бо не можна допустити ніяких неточностей у їхній країні. Та король Плюс хотів бути найсильнішим королем. І король Мінус сказав: « Я ставлю свій знак перед твоєми ворогами! Усі твої воїни стають моїми.» тільки тоді Плюс зрозумів,яка небезпека йому загрожує. Він попроси пробачення в Мінуса, бо зрозумів,шо всі знаки однакові в країні Математики, де і зараз планує мир.
Про Точку і Пряму
Жили колись на світі лінія,що не мала ні початку ні кінця,звали її Пряма.
Прийшли до неї кроись точки А,В і С ,які не мали де жити. Пряма була дуже доброю і запропонувала їм оселитися на ній. «Як же ми тут помістимося?» — занепокоїлися точки і схвильовано забігали по прямій,шукаючи собі місце. Нарешті вони заспокоїлися і розмістилися: точки А і В – по різні боки від точки С, точка С – між точками А і В. засумували точки А і В, адже вони були великими подругами і, поселились по різні боки точки С, не могли бачити одна одну. « І чому ми не поселилися по один бік від точки С?» — з сумом думали вони. Адже згодом,потоваришувавши з точкою С, стали дружно жити вони на Прямій,яка була дуже задоволена,адже сумувала одна.
Плутанина у місті знаків
У третьому місті Математики жили знаки. Ні, не розділові, як у країні Мові, і не дорожні. А математичні. Мешканців тут було небагато. Головними знаками були Додавання, Віднімання, Множення і Ділення. Інші математичні знаки, якщо і були такі, жили не тут. Та річ не про це. Одного разу знаки збунтувались. — Мені набридло робити лише одну дію, — кричало Додавання. — Через мені число тільки збільшується, — говорило Множення. — А я лише всіх ділю, — тихо сказало Ділення. — Це нічого, ні у кого з вас вкінці не буває нулів, — зітхнуло Віднімання. І тут невідомо у кого зі знаків виникла думка про плутанину. Та не звичайну, а таку, що невідомо коли і який знак де опиниться. З цього все і почалось. Коли хтось з дітей чи дорослих хотів додати числа, іноді вони віднімалися, а іноді навіть ділилися. Спочатку це викликало лише сміх. Але згодом люди почали нарікати на цифри і числа. А ті ж не винні ні в чому. Та ще й самі завдяки плутанині зі знаками заплутались, що їм робити: чи множитися, чи відніматись. І так би, може, тривало ще дуже довго, якби ця плутанина не набридла самим знакам. Вони знову зібралися на головній площі міста. — Все, я більше так не можу. У мене в голові все заплуталось. Я знову хочу лише ділити, — сказало Ділення. — Повністю вас підтримую, — додало Додавання. — І я, і я! — закричали хором Множення і Віднімання.. Відтоді все стало на свої місця. Люди знову полюбили математику, бо числа і знаки завжди стояли на своїх місцях і робили все правильно. Цифри перестали сердитися на знаки. Ті ж так слізно просили вибачення. А самі знаки… Їм самим подобався порядок.
Казка про геометричні фігури
На краю світу дуже давно була країна Математика. А була вона зовсім маленькою. Всього кілька міст.
І міста в цій країні були особливими. В одному жили цифри, в іншому знаки, у третьому геометричні фігури.
От ця історія відбувалась саме в третьому місті.
Кожна фігура, яка тут жила, була унікальною. І ніхто з мешканців цього міста ніколи не хотів зайняти місце іншої. У Трикутника було найбільше прихильників, адже саме з трикутників можна зробити квадрат, прямокутник чи ромб. Навіть пихата Трапеція з повагою ставилась до старого і мудрого Трикутника. А його молодші шанувальники Квадрат, Ромб і Прямокутник завжди питалися в старого вчителя поради.
З іншого боку вулиці жили Коло, Овал і Еліпс.
Та найцікавішими фігурами міста, яких всі дуже любили за веселу вдачу, були Серце і Зіронька. Ці подружки не давати сумувати нікому в місті. Були вони нерозлучними і всі дні та вечори проводили на вулиці. Вдень порівнювали хмарини з фігурами, а ввечері спостерігали за небесними зірками і сперечались, яка з них сяє яскравіше.
Ось так і проходило життя у цьому містечку, поки одного ранку не сталося біди.
Коло вирішило зайти до свого сусіда Еліпса, а того не виявилось вдома.
— Де ж він може бути? — питали один одного фігури на площі міста.
— Куди він подівся?
— Його й замінити не можна. З двох кіл ніколи не вийде еліпса. Та й з Овала теж. Хіба що він поправиться, — сказало Коло.
— Висновок один. Треба йти й шукати нашого товариша, — сказав Трикутник.
— Але де? Але як? — заклопотались Серце і Зіронька.
— За містом, — відповів трикутник.
Всі зібрались біля місцевих воріт. Ніхто з фігур вже й не пригадував, що твориться за межами їхнього міста. Вони ж так давно тут оселилися.
Але йти довго не довелось. За кілька кроків від воріт фігури побачили Еліпса.
Всі так зраділи, що кинулись йому назустріч.
— Де ж ти був? — питалися друзі. — Як же ми без тебе?
І ось що розповів їм Еліпс. Він був місцевим вченим і дуже любив читати. От в Історії Математики кілька днів назад він знайшов повідомлення про старого Кута, який приймав участь у створенні їхнього міста, а потім переселився до лісу, де мав змогу бачити різних тварин.
От Еліпс і вирішив перевірити, чи правда все це.
— І як, знайшов? — поцікавились Зіронька з подругою.
Навіть Трапеція зацікавлено нагнулась у бік Еліпса.
— Так. Але дорога до того лісу така довга і важка, що Кут запропонував мені заночувати у нього. І я погодився, — відповів той. — Дідусь Кут багато чого цікавого мені розповів, тому я й затримався. Тепер я частіше його провідуватиму.
— Добре, що ти повернувся, — сказали фігури і пішли на площу міста.
Їм ще треба дослухати розповідь Еліпса до кінця. Але це можна зробити й поблизу рідного дому.
Пригоди у Цифровому місті
Другим містом у Країні Математиці було Цифрове містечко. А мешканців у ньому було всього лише десять.
Найстаршим був круглий Нуль. Але він був таким старим, що оселився в найдальшому будинку міста і нікуди звідти не виходив.
Інші цифри жили по периметру великої квадратної площі. Парні цифри жили з одного боку, а непарні — з другого.
І всі вони поважали Одиницю. Бо, хоч вона і була самою худою й маленькою, та з нею можна було проводити всі прості математичні операції — додавати, віднімати, множити і ділити.
Пройшло кілька років і Одиниця так запишалась своїм становищем, що ходила по місту з задертою головою і всі повинні були з нею вітатися.
Дев’ять інших цифр не знали, як це змінити. Адже вони все це затіяли давно-давним.
Вони пішли до Нуля питатися поради.
Спочатку бігла Двійка. А чого бігла? Бо схожа була на коня. От тільки з
коротесенькими ніжками, тому біг дуже нагадував стрибки.
Далі поважно перевалювалась трійка. Вона була подібна на іграшку-неваляшку, але трохи поламаною. Більше схожою на іграшку була Вісьмірка.
Четвірка, наче перевернутий стілець. Але її довгі ноги несли свою господиню дуже швидко. Сімірка була схожа на великого птаха. Мабуть, журавля.
Наче близнюки, ззаду прямували Шістірка і Дев’ятка. От тільки одна була віддзеркаленням іншої.
А Пятірка? Вона йшла позаду Двійки.
А на що вона була подібна?
Цифри зібрались перед будинком Нуля.
А що він сказав:
— Важливі всі цифри. І хоч Одиниця — сама популярна цифра, але вона ніщо без решти. Сама Одиниця не складе всі числа у світі. Тому хочу запропонувати перестати з нею розмовляти.
А для Одиниці це стане уроком.
Кілька днів цифри не звертали увагу на найменшу мешканку міста.
А Одиниці через це стало дуже самотньо.
Ніхто з нею не вітався, ніхто не розмовляв.
Тому наступного ранку ця пихата цифра сама почала зі всіма вітатися.
Адже всі цифри потрібні.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*